Ні, не так давно, просто давно-давно жило собі
мишеня Хвостик. З дитинства воно було дуже слухняне, ніколи не ображало друзів,
слухалось маму, а коли виросло, поводило себе так само, як учили батьки: було
дуже чемним та законослухняним громадянином своєї держави.
Працював Хвостик у великій корпорації, вигадував рекламні ролики для відомих виробників мишачої зубної пасти. І, відповідно, справно отримував заробітну плату та сплачував із неї податки.
Одного разу його викликав бос Миш. «Пане Хвостику,- сказав Миш бос,- ми довго думали й вирішили від нашої Мишачої корпорації відправити саме вас у Америкомишію для обміну досвідом. Сьогодні ввечері на нашому корпоративному літаку ви полетите туди у відрядження на три тижні»
Щастю Хвостика не було меж. Він так довго мріяв про те, аби хоча б одним оком побачити Америкомишію, що не міг повірити у те, що йому таки всміхнулась удача. Швидко – швидко він приїхав до своєї маленької мишачої квартирки, зібрав речі : паспорт, посвідчення рекламиши, зубну щітку та вироблену їхніми партнерами пасту. Зробив бутерброди, про всяк випадок. Зателефонував мамі та попросив доглянути за квітами й відправився в корпоративний мишачий аеропорт компанії «Аеромиш».
Летіти до Америкомишії було довгувато, а тому Хвостик вирішив подрімати…
Пройшло не так багато часу, і сталося щось дивне. Хвостик раптом відчув, як струснуло літак, і він упав. Дивно, але якби сталась аварія, він би точно це помітив, але ж Хвостик просто випав на землю з літака.
Працював Хвостик у великій корпорації, вигадував рекламні ролики для відомих виробників мишачої зубної пасти. І, відповідно, справно отримував заробітну плату та сплачував із неї податки.
Одного разу його викликав бос Миш. «Пане Хвостику,- сказав Миш бос,- ми довго думали й вирішили від нашої Мишачої корпорації відправити саме вас у Америкомишію для обміну досвідом. Сьогодні ввечері на нашому корпоративному літаку ви полетите туди у відрядження на три тижні»
Щастю Хвостика не було меж. Він так довго мріяв про те, аби хоча б одним оком побачити Америкомишію, що не міг повірити у те, що йому таки всміхнулась удача. Швидко – швидко він приїхав до своєї маленької мишачої квартирки, зібрав речі : паспорт, посвідчення рекламиши, зубну щітку та вироблену їхніми партнерами пасту. Зробив бутерброди, про всяк випадок. Зателефонував мамі та попросив доглянути за квітами й відправився в корпоративний мишачий аеропорт компанії «Аеромиш».
Летіти до Америкомишії було довгувато, а тому Хвостик вирішив подрімати…
Пройшло не так багато часу, і сталося щось дивне. Хвостик раптом відчув, як струснуло літак, і він упав. Дивно, але якби сталась аварія, він би точно це помітив, але ж Хвостик просто випав на землю з літака.
Коли Хвостик прийшов до тями, то побачив, що літак зі зламаними крилами лежить на землі, а він стоїть посеред поля десь у невідомій країні.
І тут можна було б
розгубитися, затупати малесенькими мишачими ніжками і навіть втратити
свідомість, але Хвостик звик тримати себе в руках і тому
вирішив піти роздивитися місцевість.
«Ой, ой-ой!» – щось як
засмердить! «Хто ти?» – запитав у дивної смердючої істоти Хвостик.
«Я – Податок на громадські вбиральні,- сказала істота. - Мене за
свого правління ввів Імператор Веспасіон, аби наповнити грошима казну. А потім,
коли мене було визнано непотрібним, я потрапив сюди, в країну безглуздих
податків - Безглуздію, де живуть такі ж податки, як і я», -
додав податок на вбиральні і, опустивши голову, поплентався далі.
- Так от куди я потрапив! – вигукнув Хвостик і вирушив далі, аби зустріти ще когось із місцевих жителів. Дуже вже йому кортіло дізнатися, хто ще з безглуздих податків мешкає в цій країні, про яку він анічогісінько не знав.
Наступною, хто йому зустрівся, була дивна парочка: Податок на Бороду та Податок на Очі.
- Ой, а я вас знаю, – сказало мишеня. Вас вигадав Петро І – російський цар. Ти, Податок на Бороду, був запроваджений у 1689 році. Тебе мав сплачувати кожен. Лише селяни в себе в селі могли ходити з бородою, не сплачуючи податку, але при в’їзді в місто платили 1 копійку.
Податок на очі був введений тим же Петром І у Башкирії. За очі кожного кольору сплачувався різний податок. Наприклад, сірі очі оцінювали у 8 алтин, чорні – у 2-3 алтини.
- Так-так,- закивали податки головами,- але ми вже давно нікому не потрібні, от тепер живемо тут разом, відпочиваємо. Можна сказати, що вийшли на пенсію. Бувай здорове, мишеня, нам уже пора в гості до Податку на тінь.
- Ой, а хто це? – запитав Хвостик.
- Це наш друг. Не дивлячись на те, що він мешкає тут, але й досі існує у вашому світі. Стягується він із 30-х років 20-го століття у Венеції з парасольок, що належать магазинам і кафе, тінь від яких падає на власність міста – землю,- сказали Податки і поспішили забратися геть.
Так собі йшло мишеня, зустрічаючи все нові й нові податки, які були визнані безглуздими. По дорозі йому зустрівся і Гіпсовий Податок, який сплачують на можливість лікування гірськолижники в Австрії. І Податок на Мир, який нараховується у Гвінеї за кожен рік без війни, і Податок на Лазні, який сплачували в Росії люди, що мали власну лазню, і Весільне Мито, що віддавали сім’ї батьків, які видавали дочку заміж у іншу волость, князівство, місто або за кордон.
- Так от куди я потрапив! – вигукнув Хвостик і вирушив далі, аби зустріти ще когось із місцевих жителів. Дуже вже йому кортіло дізнатися, хто ще з безглуздих податків мешкає в цій країні, про яку він анічогісінько не знав.
Наступною, хто йому зустрівся, була дивна парочка: Податок на Бороду та Податок на Очі.
- Ой, а я вас знаю, – сказало мишеня. Вас вигадав Петро І – російський цар. Ти, Податок на Бороду, був запроваджений у 1689 році. Тебе мав сплачувати кожен. Лише селяни в себе в селі могли ходити з бородою, не сплачуючи податку, але при в’їзді в місто платили 1 копійку.
Податок на очі був введений тим же Петром І у Башкирії. За очі кожного кольору сплачувався різний податок. Наприклад, сірі очі оцінювали у 8 алтин, чорні – у 2-3 алтини.
- Так-так,- закивали податки головами,- але ми вже давно нікому не потрібні, от тепер живемо тут разом, відпочиваємо. Можна сказати, що вийшли на пенсію. Бувай здорове, мишеня, нам уже пора в гості до Податку на тінь.
- Ой, а хто це? – запитав Хвостик.
- Це наш друг. Не дивлячись на те, що він мешкає тут, але й досі існує у вашому світі. Стягується він із 30-х років 20-го століття у Венеції з парасольок, що належать магазинам і кафе, тінь від яких падає на власність міста – землю,- сказали Податки і поспішили забратися геть.
Так собі йшло мишеня, зустрічаючи все нові й нові податки, які були визнані безглуздими. По дорозі йому зустрівся і Гіпсовий Податок, який сплачують на можливість лікування гірськолижники в Австрії. І Податок на Мир, який нараховується у Гвінеї за кожен рік без війни, і Податок на Лазні, який сплачували в Росії люди, що мали власну лазню, і Весільне Мито, що віддавали сім’ї батьків, які видавали дочку заміж у іншу волость, князівство, місто або за кордон.
З багатьма дивними
мешканцями країни познайомився Хвостик, і після кожної зустрічі він думав: «Як
добре, що я живу в країні, де всі податки мають сенс і забезпечують у своїй
країні достойне життя, не заважаючи жити нам, чесним мишам!»
І вже коли Хвостик підходив до наступного мешканця Безглуздії з дивним ім’ям Податок на Горобців, він раптом почув над собою приємний голос:
- Пане Хвостику, прокидайтеся! Ми приземлилися в аеропорту Америкомишії. За хвилину вас зустріне представник наших партнерів. Ваші речі доставлять у готель. Щасливого перебування в країні.
І вже коли Хвостик підходив до наступного мешканця Безглуздії з дивним ім’ям Податок на Горобців, він раптом почув над собою приємний голос:
- Пане Хвостику, прокидайтеся! Ми приземлилися в аеропорту Америкомишії. За хвилину вас зустріне представник наших партнерів. Ваші речі доставлять у готель. Щасливого перебування в країні.
… І лише тепер Хвостик зрозумів, що дивна країна Безглуздія з її чудернацькими мешканцями йому тільки наснилась.
Лісова Дар’я
Миколаївна, 2000 р.н.,
СШ№2 м. Токмак
Учитель Романенко В.А.
Учитель Романенко В.А.
Немає коментарів:
Дописати коментар