Сучасна школа

Від першоданного учення

До сьогоденної освіти

Через століття, через війни

Дістались українські діти.

Від страху перед покаранням

До повної свободи слова

Писалася історія невпинно

Й змінилася, неначе мова.

Сучасні учні мають право

Висловлювати власну думку,

Неначе звільнену з кайданів,

Мов пісня – вільну, сильну й лунку.

Сучасний учень – сам учитель,

Сучасна школа – цитадель.

Сучасна школа – підготовка,

Подальшого життя модель.

                      Говорова Анастасія, 10 клас, ЗОШ №1 м.Токмака
                      Учитель Кромченко А.І.

Вірш "Зірка у небі"

Десь у небі у високім,
Серед безлічі зірок,
Поливе місяць ясноокий
Й має тисячу думок:
Ось та зірочка тендітна,
А та зірочка привітна, 
Ось ця зірочка граційна,
Ось ця зірка симпатична,
А ось ця - розумна.
Он та зірочка - порядна,
біля неї - чуйна.
І усі вони прекрасні,
Усі гожі й світять ясно.
Але місяць той не знає,
Що у тому небокраї
Світить зірка непомітно,
Що завжди його чекає!

Нечипоренко Єлизавета, 

учениця 8-А класу ЗОШ №2 м.Токмака
Учитель Сіренко Г.В.

Не було б щастя, так нещастя допомогло

     Давно те діялось. В одну далеку-далеку країну, в якій ніколи не було проблем, прийшла Біда. Випустили її люди з глибокого темного провалля, яке з появи світу було привалене великою каменюкою. До появи цієї Біди всі люди жили щасливо, сліз і горя не знаючи. Ніколи не сумували, не хворіли, жили стільки, скільки їм будо призначено. Обробляли землю, вирощували худобу, раділи життю,виховували  діточок. Не знали вони стихійних лих. Щаслива то була країна, а жили в ній дружно лугов’ яни,річкові люди  і горці.

     Вирішила Біда підкорити собі Щасливу країну, наробити шкоди, принести горе і скруту людям. Але сама Біда не ходить – з собою діточок водить. Прийшли з нею  в Щасливу країну її дочки: Старість, Негода  та Епідемія.
     Першою почала свою роботу старша дочка - Старість. Вирушила вона до жителів зелених лук. В яку оселю завітає - по собі слід залишає. Почали лугові люди в Щасливій країні старіти. А старість - не радість: сили вже в руках не вистачає, щоб гарно працювати. А не виростив собі зерна - нема що їсти, не видоїв корівку –нічого пити. Але вирішили лугові люди просити  допомоги у своїх дружніх сусідів. Зібралися всі жителі Щасливої країни разом  і стали міркувати ,  як їм цьому нещастю зарадити. День думали, два думали, а на третій  надумали: вирішили вони створити у країні казну, в якій зберігатимуться кошти для старих людей. Кожен житель Щасливої країни подавав у казну частку заробленого своєю чесною працею. А наймудрішим доручили ці гроші до казни збирати і нужденним видавати. Відступила Старість: не змогла вона Щасливу країну нещасною зробити,а тільки згуртувала  всіх.
       Розгнівалася Біда і послала середню  дочку  до річкових людей  шкоду робити. Ось і Негода почала зло творити. Здійняла вітер, накликала зливу й град, почала знищувати все, що люди зробили. Потрощила оселі, затопила річкові  долини , зруйнувала дамби. Зажурилися річкові люди: не можуть ради дати лиху своєму. Але і тут стала в пригоді їхня  дружба: зібрані у спільну казну кошти допомогли і зруйноване відбудувати, і нове впорядкувати. Знову зажили заможно річкові люди і стали ще більше до казни подавати і знову життю радіти. Повернулася Негода до матері жалітися на жителів Щасливої країни,бо не змогла їх побороти.
       Молодша дочка, Епідемія, вирішила помститися за сестер і вирушила в гори. Розійшлася хвороба. Почали горяни в Щасливій країні з  недугами боротися. Запросили вони з сусідньої країни знахаря, який вилікував хворих і навчив їх протистояти хворобам. Подякували за допомогу жителі: видали лікареві  грошову винагороду зі спільної казни,яка з кожним місяцем ставала все більшою і більшою. Але, окрім добрих знахарів, були в сусідній країні і завидющі люди, захотіли вони й собі добра, яке побачили в  знахаря, і пішли війною на Щасливу країну,бо знали,що гроші там водяться. Зібралися знову лугов’ яни,річкові люди  і горці  і почали радитись, що їм тепер робити. Обрали вони найсильніших, щоб у похід спорядити, але не було у них зброї, не було кінноти. Тоді взяли вони з казни кілька мішків   грошей і запропонували їх обміняти на коней і зброю. Зраділи їхні жадібні сусіди, почали мінятися, а коли второпали, що жителі Щасливої країни тепер  своє військо мають, перелякалися і забралися геть. Зрозуміли вони ,що жадібність до хорошого не доведе.Опустилися руки й у Епідемії: не змогла вона Щасливу країну нещасною зробити,бо розумних і дружних людей важко побороти.
          Розгнівалася Біда, від злості оскаженіла, забрала своїх вірних дочок і пішла  світ за очі, в іншому краї кращої долі шукати і в  інших країнах життя людям псувати. Так і  досі різними краями і бродить, по собі страшний слід залишаючи, шукає вона краї, де б не знали про дружбу і взаємодопомогу.
          А жителі Щасливої країни зажили знову гарно, долаючи горе гуртом, розв’язуючи проблеми спільно і радіючи життю кожного дня. І доки вони подаватимуть у казну щедро, доти ніякі біди їм не страшні. Свій досвід вони і нащадкам передали, і сусідам. І вже понад 500 років існують податки, які кожен громадянин справно  сплачує в державну казну, щоб ніяке лихо не змогло країну побороти.А якщо хтось не хоче ділитися з державою заробленим,то  отримає по заслугах. Ось так і сталося: не було б щастя, так  нещастя  допомогло

           А ти і твої рідні вчасно сплачуєте податки?

                       Лісова  Дар’я Миколаївна,  2000 р.н.,

СШ№2  м. Токмака

                                                                                                                     Учитель Романенко В.А.

Повчальна подорож пана Хвостика до Безглуздії

Колись давно, коли земля ще була небом, а небо – землею…

Ні, не так давно, просто давно-давно жило собі мишеня Хвостик. З дитинства воно було дуже слухняне, ніколи не ображало друзів, слухалось маму, а коли виросло, поводило себе так само, як учили батьки: було дуже чемним та законослухняним громадянином своєї держави.
Працював Хвостик у великій корпорації, вигадував рекламні ролики для відомих виробників мишачої зубної пасти. І, відповідно, справно отримував заробітну плату  та сплачував із неї податки.
Одного разу його викликав бос Миш. «Пане Хвостику,- сказав Миш бос,- ми довго думали й вирішили від нашої Мишачої корпорації відправити саме вас у Америкомишію для обміну досвідом. Сьогодні ввечері на нашому корпоративному літаку ви полетите туди у відрядження на три тижні» 
Щастю Хвостика не було меж. Він так довго мріяв про те, аби хоча б одним оком побачити Америкомишію, що не міг повірити у те, що йому таки всміхнулась удача. Швидко – швидко він приїхав до своєї маленької мишачої квартирки, зібрав речі : паспорт, посвідчення рекламиши, зубну щітку та вироблену їхніми партнерами пасту. Зробив бутерброди, про всяк випадок. Зателефонував мамі та попросив доглянути за квітами й відправився в корпоративний мишачий аеропорт компанії  «Аеромиш».  
Летіти до Америкомишії було довгувато, а тому Хвостик вирішив подрімати…
Пройшло не так багато часу, і сталося щось дивне. Хвостик раптом відчув, як струснуло літак, і він упав. Дивно, але якби сталась аварія, він би точно це помітив, але ж Хвостик просто випав на землю з літака.

Коли Хвостик прийшов до тями, то побачив, що літак зі зламаними крилами лежить на землі, а він стоїть посеред поля десь у невідомій країні. 

І тут можна було б розгубитися, затупати малесенькими мишачими ніжками і навіть втратити свідомість, але Хвостик звик тримати себе в руках і тому вирішив піти роздивитися місцевість.

Шльопаючи лапенятами по зеленій травичці, Хвостик наспівував веселу пісеньку, бо дуже любив життя, і раптом …

«Ой, ой-ой!» – щось як засмердить! «Хто ти?» – запитав у дивної смердючої істоти Хвостик.

 «Я – Податок на громадські вбиральні,- сказала істота. - Мене за свого правління ввів Імператор Веспасіон, аби наповнити грошима казну. А потім, коли мене було визнано непотрібним, я потрапив сюди, в країну безглуздих податків - Безглуздію, де живуть такі ж податки, як і я», - додав податок на вбиральні і, опустивши голову, поплентався далі.
- Так от куди я потрапив! – вигукнув Хвостик і вирушив далі, аби зустріти ще когось із місцевих жителів. Дуже вже йому кортіло дізнатися, хто ще з безглуздих податків мешкає в цій країні, про яку він анічогісінько не знав.
Наступною, хто йому зустрівся, була дивна парочка: Податок на Бороду та Податок на Очі.
- Ой, а я вас знаю, – сказало мишеня. Вас вигадав Петро І – російський цар. Ти, Податок на Бороду, був запроваджений у 1689 році. Тебе мав сплачувати кожен. Лише селяни в себе в селі могли ходити з бородою, не сплачуючи податку, але при в’їзді в місто платили 1 копійку.
Податок на очі був введений тим же Петром І у Башкирії. За очі кожного кольору сплачувався різний податок. Наприклад, сірі очі оцінювали у 8 алтин, чорні – у 2-3 алтини.
- Так-так,- закивали податки головами,- але ми вже давно нікому не потрібні, от тепер живемо тут разом, відпочиваємо. Можна сказати, що вийшли на пенсію. Бувай здорове, мишеня, нам уже пора в гості до Податку на тінь.
- Ой, а хто це? – запитав Хвостик.
- Це наш друг. Не дивлячись на те, що він мешкає тут, але й досі існує у вашому світі. Стягується він із 30-х років 20-го століття у Венеції з парасольок, що належать магазинам і кафе, тінь від яких падає на власність міста – землю,- сказали Податки і поспішили забратися геть.
Так собі йшло мишеня, зустрічаючи все нові й нові податки, які були визнані безглуздими. По дорозі йому зустрівся і Гіпсовий Податок, який сплачують на можливість лікування гірськолижники в Австрії. І Податок на Мир, який нараховується у Гвінеї за кожен рік без війни, і Податок на Лазні, який сплачували в Росії люди, що мали власну лазню, і Весільне Мито, що віддавали сім’ї батьків, які видавали дочку заміж у іншу волость, князівство, місто або за кордон.

З багатьма дивними мешканцями країни познайомився Хвостик, і після кожної зустрічі він думав: «Як добре, що я живу в країні, де всі податки мають сенс і забезпечують у своїй країні достойне життя, не заважаючи жити нам, чесним мишам!»
І вже коли Хвостик підходив до наступного мешканця Безглуздії з дивним ім’ям Податок на Горобців, він раптом почув над собою приємний голос:
- Пане Хвостику, прокидайтеся! Ми приземлилися в аеропорту Америкомишії. За хвилину вас зустріне представник наших партнерів. Ваші речі доставлять у готель. Щасливого перебування в країні. 

…  І лише тепер Хвостик зрозумів, що дивна країна Безглуздія з її чудернацькими мешканцями йому тільки наснилась.  

Відомості про  автора:

Лісова Дар’я Миколаївна, 2000 р.н.,

СШ№2 м. Токмак

 Учитель Романенко В.А.